Збереже, врятує і спасе,
Допоможе вгледіть перемогу,
Допоможе витримати все.
Будь завжди нестримним вільнодумцем,
Свої мрії пензлем намалюй.
Освіти життя яскравим сонцем,
Толерантний всесвіт побудуй!»
Толерантність… Майже кожного дня ми зустрічаємося з цим поняттям, але не всі можуть або хочуть проявляти це почуття, тож потрібно разом попрацювати над цією проблемою, щоб кожен взяв для себе щось цікаве та корисне.
Толерантність – це саме те, чого так не вистачає сьогодні людям: терпіння, терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття. Під час своє професійної діяльності, щодня взаємодію з дітьми, які мають особливі освітні потреби та їх батьками і одна з основних проблем, це не прийняття цих дітей оточенням. І саме тому я хотіла б розкрити це дуже хвилююче питання, як для мене так і для всього суспільства: «Толерантне відношення до дітей, які мають порушення психо-фізичного розвитку». Ця проблема є актуальною в теперішній час.
Розглядаючи стандарти НУШ, невід’ємною частиною є інклюзивне навчання, яке набирає максимальних обертів в нашій країні, тому що, нажаль, постійно зростає кількість дітей з особливими освітніми потребами. Основною метою є надати можливість дітям розвиватися, спілкуватися з однолітками, тим самим набиратися життєвого досвіду, і хоч на якийсь відсоток жити повноцінним життям.
Але чи готове наше суспільство прийняти цих дітей? Працюючи практичним психологом інклюзивно-ресурсного центру багато чую, негативних відгуків від батьків, педагогів і взагалі повз прохожих людей: «Вони заважають іншим дітям під час навчання», «Вони нас затримують», які самі говорять про себе. І кожна дитина, її мати відчуває на собі оцінюючі погляди, в яких більше критики, ніж співчуття. Батьки поступово втрачають надію, шанс дитини на суспільне життя, а хоча все має бути інакше. Кожен думає лише про себе і не цікавиться життям інших.
Розвиток толерантних рис дитини започатковується в родинi та закрiплюється в учнiвському колективi як першому значущому позасiмейному соцiальному середовищi в життi пiдлiтка. Суперечностi, пов’язанi зi становленням толерантностi в пiдлiтковому вiцi, зумовленi активним i нерiвномiрним формуванням особистостi пiдлiтка, швидким темпом змiн у фiзичному й психiчному станах, мiнливiстю емоцiйної сфери, нетерпимiстю до повчань та прямого виховного впливу дорослих.
Формування толерантного ставлення до дітей з ООП починається з дорослого (батьків, вихователів, вчителів, викладачів, сусідів тощо). Саме нам, дорослим, потрібно переосмислити відношення до «особливих» дітей, а в майбутньому дорослих. Позитивна або справжня толерантність завжди викликана мотивами співчуття, симпатії та турботи.
У дитячих колективах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами, педагоги мають створювати демократичну атмосферу і всіляко сприяти формуванню дружніх стосунків між дітьми. Усі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я, статі, раси, походження та інших чинників, повинні мати однакові права й можливості. Демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вчитель(вихователь) та інші дорослі у дитячому колективі ставитимуться до всіх дітей з повагою, діти діятимуть аналогічно. Якщо ж вони бачитимуть грубе або неуважне критичне ставлення дорослих один до одного та до вихованців, ймовірно, що вони наслідуватимуть це під час взаємодії з однолітками.
Педагоги мають сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми природним шляхом через ігри, вправи, розваги. Тому стандарти НУШ пропонують почати навчання з єднання та позитивних емоцій за допомогою ранкових зустрічей, хвилинок емоційного розвантаження.
Ранкова зустріч – це зустріч кожної дитини на початку дня з педагогом та однолітками. Сидячи в колі один проти одного, кожна дитина вдумливо і поважно вітається з іншими дітьми, після чого впродовж короткого часу ділиться власним досвідом зі своїми товаришами. Вітання з використанням не тільки вербальних а й тактильних контактів є дуже важливим моментом в усвідомлені своєї приналежності до колективу, оскільки діти мають змогу відчути один одного на дотик, що значно зближує їх.
Вчинки говорять більше за слова. Зважаючи на це, важливо зосередити увагу на забезпеченні рівних можливостей усім дітям. Також необхідно, щоб усі діти відчували себе повноправними та цінними членами колективу. Це почуття належності надзвичайно важливе.
Статистика невтішна, кількість таких дітей постійно зростає, і нам потрібно прийняти цей факт. Дітей, що потребують корекції фізичного або розумового розвитку, в Україні понад 1 млн., що становить 12% від загальної кількості дітей у країні. Велика відповідальність лягає на плечі практичних психологів, педагогів, батьків і всьому українському суспільству – прийняти, допомогти, поважати, а не відвернутися, адже ніхто не винен в тому, що ця дитина народилася не така як усі, вона народилася «особливою». І ніхто ніколи не хотів би відчути на собі те особливе батьківство. Будьте толерантні по відношенню до всіх хто вас оточує. Робіть людям добро і воно неодмінно повернеться до вас .
Толерантність – це повага права іншого бути таким, яким він є
Головне - дитина, а не її інвалідність.
Розмовляючи з дитиною з інвалідністю, звертайтесь безпосередньо до неї, а не до супроводжуючої її особи або перекладача жестової мови, який присутній при розмові.
Коли Ви знайомитесь з дитиною яка має порушення психо- фізичного розвитку, і хочете привітати її потиском руки, зробіть це невимушено.
Коли Ви хочете запропонувати свою допомогу, запитайте спочатку чи вона потрібна.
Розмовляючи з дитиною, яка пересувається на візку, намагайтесь розташуватися так, щоб її та Ваші очі були на одному рівні, тоді Вам буде простіше вести розмову.
Розмовляючи з дитиною, яка має труднощі в спілкуванні, слухайте її уважно. Майте терпіння її вислухати, чекайте доки дитина закінчить фразу. Якщо це потрібно, ставте короткі запитання, які потребують коротких відповідей.
Розмовляючи з дитиною з порушенням зору, обов`язково назвіть себе і тих людей, які прийшли з Вами. Якщо Ваша розмова проходить в групі, не забувайте пояснити до кого Ви на даний час звертаєтесь. Озвучуйте все, що ви пишете на дошці або показуєте на екрані.
Щоб звернути на себе увагу дитини з порушенням слуху помахайте рукою, або доторкніться до неї. Говорячи з нею, дивіться їй прямо у вічі і говоріть чітко. Деякі люди читають по губам. Намагайтесь стояти так, щоб Вас та Ваші уста було добре видно та щоб Вам нічого не заважало (чашка з кавою, їжа, папка і т.п)
Не забороняйте дитині задавати питання про людину з інвалідністю. Відкрите спілкування допомагає змінити ставлення до людей з інвалідністю та ліквідувати непорозуміння.
Коментарі
Дописати коментар